Все нижче написане — об’єктивна істина. Автор — надлюдина. Будь-яка незгода є лише свідченням вашої недосконалості.


В якийсь момент проходження мене наздогнало дивне відчуття ностальгії. Понад усі відмінності від західних RPG, Metaphor: ReFantazio нагадав мені ігри золотої епохи BioWare.
І хоча окремі елементи відсилали мене до конкретних ігор, усе ж головну роль відігравала загальна атмосфера пригоди. Ви зі своєю командою мандруєте від місця до місця задля надважливої мети. Зближуючись один з одним, переживаєте веселі, карколомні та невимовно болісні події; долаючи всі перепони на своєму шляху, здобуваєте нові сили й зростаєте над собою, щоб наприкінці разом вступити до фінальної битви, яка підведе підсумок усім вашим діям. Пригода, яка зостається в серці назавжди.


Королівство Юкронія переживає важкі часи. Не встигнувши оговтатися від втрати принца, королівство постає перед фактом убивства короля та загибелі всієї династії. Зростає прірва нерівності між вісьмома расами. Церква зловживає практично необмеженою владою. Наростає загроза від химерних чудовиськ — «людей». І до цього всього — перші всенародні вибори нового короля, влаштовані колишнім правителем за допомогою надмогутньої магії. Повсюдний страх і невизначеність, тривога, що готова повстати в матеріальній формі... І посеред цього вихору ви — головний герой, чиї «ставки» безперервно зростають.

Гра підіймає несподівано важкі теми: втрата дітей і загибель батьків, расова нерівність та ненависть, страх невизначеності і бажання перекласти відповідальність за своє майбутнє на когось іншого; жага простих рішень і негайних змін на краще...
Там, де сучасні «ААААА» ігри бояться показувати складні теми й давати відповіді на важкі питання, Metaphor: ReFantazio дивиться на жахи буття, не відводячи погляду, не шукаючи легких рішень і беручи відповідальність за свої дії та бажання.


Після доволі довгого вступу починається основна геймплейна структура. Вся гра поділена на календарні дні. Кожен «розділ» має свій дедлайн — сюжетну подію, яка відбудеться в певний день. За цей відрізок часу ви маєте виконати головне завдання; кидатися до нього одразу чи в останній день — на ваш розсуд.

Окрім головного квесту, ви можете зайнятися додатковими завданнями, відправившись до різних данжів. Саме так ви здобуватимете нові рівні та гроші. Інша справа — небойові активності, які можна поділити на два типи.
Перші — підвищення рівня стосунків із персонажами. Такі собі особисті квести, які ще й відкривають доступ до нових архетипів (місцеві класи).
Другі — розвиток ваших особистих якостей, які необхідні для підняття стосунків із персонажами. Ці активності можуть мати безліч варіацій: читання книг, стрибки з канатом або зліпити котика зі снігу.

Також варто згадати ваш транспорт-базу (він доволі вигадливий, тож побачите вже на власні очі): саме на ньому ви будете подорожувати до різних локацій. І, звісно, в процесі подорожі будуть різні особливі взаємодії з вашою командою — пограти в місцеві шахи, порибалити або наточити мечі з вашим другом ;)

Всю гру ви балансуватимете між численними активностями, кожна з яких одночасно потрібна й цікава. Усе це створює неповторну атмосферу життя в цьому світі.
Попри наявність часових рамок, вони не надто жорсткі, і за певного планування ви зможете встигнути зробити майже все.


Якщо ви, як і я, востаннє грали в JRPG 15 років тому, та й навіть тоді це були вже не найновіші ігри, то будете дещо здивовані. Попри перехід до 3D багато чого залишилося незмінним. Перевантажений інтерфейс, мільйон позицій в інвентарі й... Бойова система.

На щастя, «random encounters» все ж лишилися в минулому (сіпається око), але в основі це все та ж бойовка. Ви переходите в покроковий режим із купою менюшок і варіантів дій. Часто цю систему критикують за її застарілість... Але я її завжди полюбляв, а тут вона ще й реалізовано на неймовірному рівні. У вас є безліч архетипів і можливість переносити здібності з одного в інший та використовувати потужні комбінації; система слабкостей ворогів до різних типів атак, без використання якої вас помножать на нуль навіть задрипані сміттєві собаки.
Якщо вам це сподобається, як і мені, і ви приділите деякий час фарму, то відкриєте неймовірний простір для вдосконалення!

Я сказав фарм? Тааак. Це ще одна класична особливість JRPG, яка, згідно з традиціями, присутня й тут. Тихо, тихо, дихайте. Це приємний фарм, який відчувається як важлива частина всієї пригоди, бо ж не візьметься сила ні звідки?
(Але якщо ви все ж не готові витрачати час на це все, то краще ставте найлегшу складність)

Але не обійшлося і без інновацій! Цього разу японці вигадали абсолютний gamechanger. Тепер при зустрічі зі слабшим ворогом не потрібно ініціювати повноцінну сутичку. Ви можете вразити його в простій екшен-бойовці! Це прискорює процес фарму, додає новий геймплей і не дає вам знудитися!.. Чого це ви дивитеся на мене, як на навіженого?


Гадаю, варто трохи зачепити різницю в підходах до західних і японських рольових ігор. А саме — варіативність проходження й можливість відіграти роль. Якщо в західних іграх часто можна досягти мети кількома способами, то в багатьох JRPG (і в самій «Метафорі») все є лінійним, і в кращому разі можна обрати, у якому порядку проходити локацію. Хоч я й ціную свободу вибору, для історії, яку розповідає гра, заздалегідь визначений шлях відчувається єдино правильним.

Що ж до відіграшу ролі. Для мене він завжди був визначною рисою жанру й головною причиною любові до рольових ігор. Він може бути доволі різним — великі блоки відповідей із правдою та брехнею; система світогляду з D&D; вузький відіграш у межах прописаного персонажа; або такий, де відповіді ні на що не впливають і потрібні тільки для того, щоб ви могли вибудувати характер свого персонажа.

У Метафорі ситуація з цим доволі дивна. Усі репліки героя озвучені, але говорить він нечасто й короткими фразами. У нас є вибір відповідей (які нагадують колесо з ME2, коли ніколи напевно не знаєш, що саме скаже герой), але вони якісь непослідовні... Одного разу це три однакові варіанти, сказані трохи різними словами, а іноді - три зовсім різні. Інколи це виглядає особливо дивно, коли, окрім одної логічної відповіді, з’являється «безвольна» - зроблю, як ви мені скажете, та «пригнічена» - боюся, що нічого не вийде; і для цього немає ніяких передумов. Далі — більше: [/spoiler]вкінці можна просто прийняти бік антагоніста, що перекреслює всі події до цього й не має жодного ґрунтовного сенсу[/spoiler]. Припускаю, що слід було відмовитися від варіантів відповідей і зробити прописаного протагоніста з більшою кількістю реплік. Складається враження, що в гри або було чітке авторське бачення, до якого пізніше додали всі ці непотрібні варіанти, або просто не вистачило часу, щоб як слід їх реалізувати.

Хоча гра вже є неймовірною, я сподіваюся, що, як і серія Persona, вона отримає своє перевидання (так, за повну ціну), яке виправить недоліки і зможе реалізувати весь той потенціал, що вона має.


Гра складається з контрастів. Попри неймовірний артстиль, сама графіка доволі застаріла. А місцями можна навіть побачити текстури, що старші за деяких гравців. Звуковий супровід чудово працює на атмосферу, а основна бойова тема надовго застрягає в голові. Проте самих треків небагато, і після проходження в пам’яті залишаться всього декілька. Вимоги до заліза прийнятні, але з урахуванням того, як усе це виглядає, вони мали б бути значно нижчими.


До того як зіграти в Метафору, я думав, що вже більше ніколи не отримаю тих вражень, які дарували мені DA:O, ME чи NWN2... Та я помилявся.
Якщо ви також скучили за цими відчуттями, то не гайте часу й уже зараз спробуйте зануритися у світ Metaphor: ReFantazio!