https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3734981833

Перед розмовою про ремейк я вважаю важливим надати контекст щодо різниць трьох версій однієї й тієї ж гри.

1. Ninja Gaiden 2 – легендарний слешер 2008 року, який досі є ексклюзивом Xbox 360. Саме цей ванільний досвід і «повернення до коренів» (клянусь, якщо ще хоч один видавець використає цей слоган – мене знудить) обіцяли нам повернути в сучасній обгортці.
Оригінальний NG2 – це максимально агресивний екшен:
➤ один герой;
➤ шалений темп;
➤ величезні натовпи ворогів;
➤ соковите і жорстоке розчленування;
➤ ПОСТІЙНИЙ тиск.

2. Ninja Gaiden 2 Sigma – урізаний майже у всьому порт оригіналу на PS3. Консоль тоді ніяк не справлялася з величчю Ітагакі, тому були внесені критичні зміни:
➤ набагато менше ворогів;
➤ кров замінили на фіолетовий димок;
➤ розчленування сильно скоротили;
➤ залишки від ворогів відразу зникають;
➤ загальний рівень жорстокості сильно знижений;
➤ у спробі збалансувати все вищезазначене додали 3 місії за жінок.
Зміни були викликані насамперед відходом з Team NINJA творця, який забрав оригінальний код із собою, а вже потім специфікою PS3.

3. Ninja Gaiden 2 Black – перенесення Sigma-версії на UE5. Однак воно не лобове, і багато моментів було перероблено у спробі наблизитися до оригіналу. В результаті вийшов дивний гібрид, який одночасно намагається догодити фанатам обох таборів і регулярно спотикається об власні рішення.
І ось тепер, коли цей клубок розплутано, можна переходити безпосередньо до самого ремейку.

Ех, оптимізація… Що тут сказати – це пі3дець. Більше часу на тупе дрочево виправлення чужої роботи я витратив хіба що з FF16. 2-3 години мені знадобилося просто для того, щоб прибрати сходинку з постійними стрибками кадрів, щоб від моїх очей залишилося хоч щось. Рівень байдужості розробників просто вище всяких похвал: у грі, де вкрай важлива плавність і мінімальна затримка – немає ні того, ні іншого. Браво, Team Ninja – о}{уєнно вшанували пам'ять екс-колеги.
Ну добре, кого зараз здивуєш UE5-портом японської класики? Це лише перший шар шизи. Як ви думаєте: хто найнебезпечніший ворог у грі? Фінальний бос? Хардкорні випробування? Це камера. І фіксити її у «найкращій версії», як гордо пишуть розробники на сторінці гри, ніяк не стали.

https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3734988490
Цей розділ присвячується тим, хто на серйозі називає сосаліки Хаяо Міядзакі хардкорними. Так ось: не смішіть мене. У NG2 кожна твоя нова спроба – це унікальний сценарій битви, де до самого кінця достовірно невідомо: хто кого нагне цього разу.
У ній немає передбачуваних ворогів, ШІ неймовірно агресивний, неможливо перефармитися через НГ+++, більшу частину часу грамотно оцінити ситуацію, виробити стратегію. Пфф, забудьте.

Майстер Ніндзя є максимальною складністю і серйозним випробуванням на стресостійкість. Або, якщо коротко – йо6аним знущанням. Але в цьому і фішка.
Половина челенджу викликана не хардкококорністю, а банально тим, що ти повинен воювати з самою грою, а вже потім з ворогами. Камера тут – це як мем з блондинкою на дивані, тільки оператор знімає однією тремтячою рукою, а дивиться взагалі у вікно (що він робить іншою рукою – питання до розробників).
Через це при блискавичному темпі та величезній ціні помилки зрозуміти, шо взагалі відбувається, часто просто неможливо.
Ви навіть собі уявити не можете, скільки разів я хотів здерти шкіру з обличчя і кричати до хрипоти в екран, не маючи сил контролювати хаос на арені.
Гра постійно душить тебе і ставить, на перший погляд, раком ну просто в неможливі ситуації, де ти відкисаєш, найчастіше, з 1-2 ударів.

Окремої розмови заслуговують і Tag місії, через які весь кошмар вище сприймається як дитячий лепет. Це окремий пласт контенту, в якому гра вже відкрито рофлить над тобою, змушуючи бос-рашити 5 тіпів одразу в одній місії, в іншій кидає на останній хвилі і без того нелегкого челенджу 3-х босів одночасно, а на одну місію з драконом я взагалі витратив +20г через до тупого великий демедж. І все це тобі доводиться проходити з напарником під керуванням ШІ.
Це абсурдно складні випробовування з постійним просіданням кадрів, НАЙУЙО6СЬКОЮ камерою і часто тупим ШІ, через що відсоток кортизолу з рандомом стають нестерпно високими. І знаєте, яка нагорода чекає на вас за це пекло? А ніякої: ані скінчиків, ані зброї, НІ-ЧО-ГО.
І все ж, раз за разом я повертався за добавкою. У цьому і полягає аб'юзивна велич NG2 Black.

➤ Сюжет. Для мене ситуацію врятувала наявність місій за жінок, які багатьма «фанатами» вважаються єрессю.
➤ Оптимізація. Її тут просто немає.
➤ Камера і загальна кривизна. Дико дратує і стабільно викликає пекуче бажання розбити ноутбук об стіну.
➤ Платина. Такого мазохізму ви, мабуть, більше ніде сьогодні не зустрінете.
➤ Лише англійська мова. Про солов’їну, само собою, і мови не йде.

Ninja Gaiden 2 Black – досі єдиний у своєму роді стильний, хардкорний, майже безмежно глибокий слешер, який тебе НЕНАВИДИТЬ. І робить це настільки щиро, настільки до абсурду нечесно і брудно, що притягує все більше і більше з кожним запуском.
На 99,9% це наркотична суміш адреналіну з дофаміном і справжній тест на майстерність. Майстерність не стільки твого скілу, скільки психіки, впертості, словникового запасу та вміння заарбузити відверто арбузивну гру.
На максимальній складності від першого розділу до останнього вороги знущатимуться над тобою і викручуватимуть як ганчірку. І якщо стерпіти осилити перші 5, швидше за все, далі відірватися буде майже неможливо.

Для мене шлях до платини перетворив ураганну гру на 15 годин у неймовірно виснажливий, близький до ПТСР досвід, через який якщо не до кінця життя, то ще дуже надовго я буду прокидатись у холодному поті посеред ночі. Але також то було до біса захоплююче тренування у становленні справжнього смертоносного ніндзя.
Так, вона нечесна. Так, дефектна камера і просідання кадрів смокчуть дупу ускладнюють складну гру вдвічі. Але NG2B є6е, є6е боляче, і тобі це подобається.
До Dark Souls саме вона була еталоном хардкору, і залишилася ним майже 20 років потому.

Тепер щодо ремейку: мої враження дуже двоїсті. Так, я дуже кайфував від гри, але огидна оптимізація перші години ділила кожну емоцію навпіл. І витрачати стільки часу свого життя на фікси кожного нового «ремейку класики» мені стає все менш охоче.
Те саме і зі спадком Sigma: якщо жіночі місії прийшлись мені довподоби, то Tag місії я ненавиджу всім серцем. Тут навіть КАМЕРУ, 6лядь, найненависніший елемент будь-якої версії, навіть не намагалися прилизати.
Тож Black – це аж ніяк не ультимативна версія. І якщо ОСЬ ТАК Team NINJA хотіли вшанувати пам'ять Томонобу, перевипустивши його магнум опус – то у мене навіть слів цензурних не залишилось.
Шкода, що його з нами більше немає і що він зовсім трохи не дожив до виходу ремейка. Цілком ймовірно, що під його керівництвом ремейк практично ідеальної гри міг би стати одним із найкращих в історії. Дуже сумно, що напевно цього ми вже ніколи не дізнаємося.
Дякую тобі, Легендо. І прощавай.

Дякую і вам, дорогі читачі! Всіх люблю та до зустрічі у наступній рецензії🫶.
https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3735014859

https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3705819086
23 квітня 2021 року вийшов ремейк однієї особливої гри, про яку майже ніхто не знав. І можу сказати, що NieR: Replicant вплинула на мене значно сильніше, ніж я міг собі уявити. Я пройшов її на платину трохи більше 2-х років тому, незадовго до переломного моменту в житті, і з тих пір так і не зміг її відпустити.
Тож сьогодні я хочу закрити цей Gestalt, розповівши – що це взагалі таке, чому вона для мене важливіша за культовий сиквел, і разом з тим привітати гру з 5-річним ювілеєм.
Бажаю приємного читання😊.

NieR (2010) - це пряме продовження Drakengard 1, і розуміння якого дідька сталося між ними – ключовий момент для грамотного старту Replicant і, також, Automata. І, так – не посвяченій людині не обов'язково вникати у весь цей лор з мангами, п'єсами і концертами (японці...), але дуже бажано. І я постараюсь дати максимально короткий вступ до цього хаосу.
Отже нас цікавлять події кінцівки E (яку задумували як жартівливу) в першому Drakengard: головний герой Кайм, його дракон Анжелус і Королева-Звір (головний ворог) падають через портал з іншого світу в сучасний Токіо. В ході хардкорної ритм-гри з інфернальною мелодією Кайм і Анжелус перемагають Королеву і... світу настає кінець. А вже як і чому розповість нам Replicant.
Якщо ви все ще не до кінця розумієте, що тут відбувається, тоді... ласкаво прошу в Йоковерс!

У пролозі нас знайомлять з героєм однойменної гри – Ніром і його молодшою сестрою Йоною. Обидва на межі смерті сховались в зруйнованому магазині, зовні хуртовина, ще й звідусіль за їхніми душами йдуть дивні монстри – «тіні». Герой торкається якоїсь книги, що говорить, вміє кастувати різні проджектайли і як-не-як допомагає відбитись від хвиль ворогів.
Пан Таро не зраджує собі – початок миттєво чіпляє, а потім він і зовсім ставить перед фактом, що між прологом і початком сюжету проходить… 1412 років, а діти взагалі не постаріли. Як таке можливо і що взагалі сталося, нам пояснять тільки в кінці першого проходження.
Ах так, ігри цього геймдизайнера славляться необхідністю багаторазового повторного проходження для істинної кінцівки.
І я вас порадую – для тру-тру фіналу гру потрібно пройти всього-на-всього, якісь символічні… 4,5 рази.

https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3705842593
Перші години знайомства Replicant демонстративно прикидається «типовою JRPG» – з усім, що ми звикли з цим асоціювати і тихо ненавидіти. Безкінечна біготня між селами, доручення рівня «передай листа», «знайди траву», «вбий 10 баранів», відсутність швидких переміщень, вкрай сумнівні квестові нагороди.
І гра чудово розуміє, що робить.
Нір не вміє плавати не тому, що це частина лору, а тому що колись десь зекономили. Телепортації немає не тому, що це задум світу, а тому що так дешевше. Replicant навіть не намагається цього приховати – навпаки, він виставляє власні шви назовні й дозволяє Вейсу майже по-гравецьки коментувати абсурд того, що відбувається.
Складається відчуття, що гра спеціально змушує тебе прожити всю цю жанрову рутину – ту саму, яку десятиліттями продають як «контент».
Replicant сміється і над собою, і над усім JRPG-каноном одразу, щоб потім виявилося, що за цією незграбною оболонкою ховалась історія, якій узагалі не потрібні були жодні жанрові прикраси.
І поруч із тобою весь цей час Вейс – саркастичний, втомлений, майже співучасник – коментує абсурд цієї рутини так, ніби він теж знає, що ви в грі, яка змушує вас займатися дурницями. А потім наступає переломний момент – і сміх зникає.
Як і в Drakengard, де справжній тон відкривався лише після «правильного» проходження, у Replicant справжня історія починається після цієї демонстративно клішованої частини. Раптом виявляється, що вся класична JRPG-структура була не основою історії, а її пасткою – і для героя, і для гравця.
Спочатку ти граєш у «нормальну гру», а потім виявляється, що нормальності не було взагалі.

Це окрема тема для вивчення, за якою можна дисертацію писати. Вона тут настільки інопланетна, в хорошому сенсі, настільки прекрасна і густа, що на ній спокійно тримається половина атмосфери. Досягти такого результату вдалось завдяки двом складовим:

1. Кейіті Окабе – вкрай талановитий композитор і просто чудовий мужчіна, чиї руки хочеться розцілувати.
2. Повністю вигадана спеціально для гри мова. Крім того, що своя мова – це класне рішення, яке автоматично відокремлює твій проект від інших, так ще й на лор працює, адже в світі NieR – всі цивілізації давно мертві.

Завдяки цьому створюється унікальний ефект – події сприймаються не буквально, а скоріше як далека, давно забута легенда, що розповідає про крах людства. У випадку з Таро – біблійних масштабів, по-іншому у нього не буває.
Саундтрек оригінального NieR – один з найкращих за весь час і один з найбільш пам'ятних.

Реплікант для мене емоційно спрацював набагато краще, ніж Автомата. Друга свідомо більш стерильна і дистанційована, хоча як гра виконана об'єктивно краще і локації там красивіші. Але найголовніший її мінус, і для мене, по суті, тільки через нього повністю програє приквелу – відсутність хімії між персонажами.
Персонажі – вони чудові і унікальні настільки, що кожен може спокійно претендувати на окрему гру спін-офф. Вони постійно балакають, сперечаються, підколюють один одного, втомлюються. Це «базікання на фоні» – і є серцем гри, бо ти не просто йдеш по мертвих локаціях – ти йдеш з кимось.
В Automata ти залишаєшся один на один з висновками, в Replicant – зі спогадами. І через це він б'є болючіше – він не кричить: “Світ зламаний, нам каюк!”, він шепоче: “Ми все одно йдемо далі, бо інакше не можемо”.
Обидві гри сумні і настільки своєрідні, що нікому при здоровому глузді таке не порадиш… хоча і дуже хочеться.

➤ Перебір з перепроходженнями. В Автоматі їх 3, вони істотно відрізняються один від одного і сама концепція повторення реалізована набагато краще.
➤ Величезні напівпрозорі смуги у катсценах, на відключення яких мода досі немає.
➤ Немає української локалізації. Нейтів Інгліш онлі.
➤ Платина. Вона огидна – грінд, пекельний бектрекінг, квести часто безглузді, довга і виснажлива риболовля, купа сміттєвих допок з вкрай рідкісними винятками та повний рандом. Навіть якщо вам сподобалась гра – настійно не раджу цим займатись.

Для мене талант Йоко Таро полягає в тому, що за 3 копійки він раз за разом здатний дати єдине в своєму роді бачення, до якого далеко не кожний готовий.
На серйозі гру я не можу радити нікому: це сірий, депресивний, репетативний, камерний, нішевий і відверто не цінуючий час гравця досвід. І навіть якщо зважитися впустити в себе Таро, в кінцевому підсумку залишишся ні з чим – максимум з емоційною травмою і кризою особистості.
Тож за підсумком – що це взагалі за гра? Претензійне і бюджетне висловлювання 16-річної давнини? Чи одна з найбільш нестандартних, унікальних, до абсурду сумних і незабутніх історій?
Насправді хтось побачить в NieR незаслужено забутий діамант, а хтось не побачить нічого, крім сірості і необхідності проходити одне і те саме ~5 разів.
Обидва табори, швидше за все, будуть праві.
NieR: Replicant — гра-аномалія, помилка системи, яка якимось дивом вижила попри все. Для мене це одна з тих самих ігор, які стільки років по тому все ще зі мною.
І, боюсь, це вже назавжди.

Дякую, що дочитали! Всіх люблю і до зустрічі в наступній рецензії🫶.
https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3705828176