https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3705819086
23 квітня 2021 року вийшов ремейк однієї особливої гри, про яку майже ніхто не знав. І можу сказати, що NieR: Replicant вплинула на мене значно сильніше, ніж я міг собі уявити. Я пройшов її на платину трохи більше 2-х років тому, незадовго до переломного моменту в житті, і з тих пір так і не зміг її відпустити.
Тож сьогодні я хочу закрити цей Gestalt, розповівши – що це взагалі таке, чому вона для мене важливіша за культовий сиквел, і разом з тим привітати гру з 5-річним ювілеєм.
Бажаю приємного читання😊.

NieR (2010) - це пряме продовження Drakengard 1, і розуміння якого дідька сталося між ними – ключовий момент для грамотного старту Replicant і, також, Automata. І, так – не посвяченій людині не обов'язково вникати у весь цей лор з мангами, п'єсами і концертами (японці...), але дуже бажано. І я постараюсь дати максимально короткий вступ до цього хаосу.
Отже нас цікавлять події кінцівки E (яку задумували як жартівливу) в першому Drakengard: головний герой Кайм, його дракон Анжелус і Королева-Звір (головний ворог) падають через портал з іншого світу в сучасний Токіо. В ході хардкорної ритм-гри з інфернальною мелодією Кайм і Анжелус перемагають Королеву і... світу настає кінець. А вже як і чому розповість нам Replicant.
Якщо ви все ще не до кінця розумієте, що тут відбувається, тоді... ласкаво прошу в Йоковерс!

У пролозі нас знайомлять з героєм однойменної гри – Ніром і його молодшою сестрою Йоною. Обидва на межі смерті сховались в зруйнованому магазині, зовні хуртовина, ще й звідусіль за їхніми душами йдуть дивні монстри – «тіні». Герой торкається якоїсь книги, що говорить, вміє кастувати різні проджектайли і як-не-як допомагає відбитись від хвиль ворогів.
Пан Таро не зраджує собі – початок миттєво чіпляє, а потім він і зовсім ставить перед фактом, що між прологом і початком сюжету проходить… 1412 років, а діти взагалі не постаріли. Як таке можливо і що взагалі сталося, нам пояснять тільки в кінці першого проходження.
Ах так, ігри цього геймдизайнера славляться необхідністю багаторазового повторного проходження для істинної кінцівки.
І я вас порадую – для тру-тру фіналу гру потрібно пройти всього-на-всього, якісь символічні… 4,5 рази.

https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3705842593
Перші години знайомства Replicant демонстративно прикидається «типовою JRPG» – з усім, що ми звикли з цим асоціювати і тихо ненавидіти. Безкінечна біготня між селами, доручення рівня «передай листа», «знайди траву», «вбий 10 баранів», відсутність швидких переміщень, вкрай сумнівні квестові нагороди.
І гра чудово розуміє, що робить.
Нір не вміє плавати не тому, що це частина лору, а тому що колись десь зекономили. Телепортації немає не тому, що це задум світу, а тому що так дешевше. Replicant навіть не намагається цього приховати – навпаки, він виставляє власні шви назовні й дозволяє Вейсу майже по-гравецьки коментувати абсурд того, що відбувається.
Складається відчуття, що гра спеціально змушує тебе прожити всю цю жанрову рутину – ту саму, яку десятиліттями продають як «контент».
Replicant сміється і над собою, і над усім JRPG-каноном одразу, щоб потім виявилося, що за цією незграбною оболонкою ховалась історія, якій узагалі не потрібні були жодні жанрові прикраси.
І поруч із тобою весь цей час Вейс – саркастичний, втомлений, майже співучасник – коментує абсурд цієї рутини так, ніби він теж знає, що ви в грі, яка змушує вас займатися дурницями. А потім наступає переломний момент – і сміх зникає.
Як і в Drakengard, де справжній тон відкривався лише після «правильного» проходження, у Replicant справжня історія починається після цієї демонстративно клішованої частини. Раптом виявляється, що вся класична JRPG-структура була не основою історії, а її пасткою – і для героя, і для гравця.
Спочатку ти граєш у «нормальну гру», а потім виявляється, що нормальності не було взагалі.

Це окрема тема для вивчення, за якою можна дисертацію писати. Вона тут настільки інопланетна, в хорошому сенсі, настільки прекрасна і густа, що на ній спокійно тримається половина атмосфери. Досягти такого результату вдалось завдяки двом складовим:

1. Кейіті Окабе – вкрай талановитий композитор і просто чудовий мужчіна, чиї руки хочеться розцілувати.
2. Повністю вигадана спеціально для гри мова. Крім того, що своя мова – це класне рішення, яке автоматично відокремлює твій проект від інших, так ще й на лор працює, адже в світі NieR – всі цивілізації давно мертві.

Завдяки цьому створюється унікальний ефект – події сприймаються не буквально, а скоріше як далека, давно забута легенда, що розповідає про крах людства. У випадку з Таро – біблійних масштабів, по-іншому у нього не буває.
Саундтрек оригінального NieR – один з найкращих за весь час і один з найбільш пам'ятних.

Реплікант для мене емоційно спрацював набагато краще, ніж Автомата. Друга свідомо більш стерильна і дистанційована, хоча як гра виконана об'єктивно краще і локації там красивіші. Але найголовніший її мінус, і для мене, по суті, тільки через нього повністю програє приквелу – відсутність хімії між персонажами.
Персонажі – вони чудові і унікальні настільки, що кожен може спокійно претендувати на окрему гру спін-офф. Вони постійно балакають, сперечаються, підколюють один одного, втомлюються. Це «базікання на фоні» – і є серцем гри, бо ти не просто йдеш по мертвих локаціях – ти йдеш з кимось.
В Automata ти залишаєшся один на один з висновками, в Replicant – зі спогадами. І через це він б'є болючіше – він не кричить: “Світ зламаний, нам каюк!”, він шепоче: “Ми все одно йдемо далі, бо інакше не можемо”.
Обидві гри сумні і настільки своєрідні, що нікому при здоровому глузді таке не порадиш… хоча і дуже хочеться.

➤ Перебір з перепроходженнями. В Автоматі їх 3, вони істотно відрізняються один від одного і сама концепція повторення реалізована набагато краще.
➤ Величезні напівпрозорі смуги у катсценах, на відключення яких мода досі немає.
➤ Немає української локалізації. Нейтів Інгліш онлі.
➤ Платина. Вона огидна – грінд, пекельний бектрекінг, квести часто безглузді, довга і виснажлива риболовля, купа сміттєвих допок з вкрай рідкісними винятками та повний рандом. Навіть якщо вам сподобалась гра – настійно не раджу цим займатись.

Для мене талант Йоко Таро полягає в тому, що за 3 копійки він раз за разом здатний дати єдине в своєму роді бачення, до якого далеко не кожний готовий.
На серйозі гру я не можу радити нікому: це сірий, депресивний, репетативний, камерний, нішевий і відверто не цінуючий час гравця досвід. І навіть якщо зважитися впустити в себе Таро, в кінцевому підсумку залишишся ні з чим – максимум з емоційною травмою і кризою особистості.
Тож за підсумком – що це взагалі за гра? Претензійне і бюджетне висловлювання 16-річної давнини? Чи одна з найбільш нестандартних, унікальних, до абсурду сумних і незабутніх історій?
Насправді хтось побачить в NieR незаслужено забутий діамант, а хтось не побачить нічого, крім сірості і необхідності проходити одне і те саме ~5 разів.
Обидва табори, швидше за все, будуть праві.
NieR: Replicant — гра-аномалія, помилка системи, яка якимось дивом вижила попри все. Для мене це одна з тих самих ігор, які стільки років по тому все ще зі мною.
І, боюсь, це вже назавжди.

Дякую, що дочитали! Всіх люблю і до зустрічі в наступній рецензії🫶.
https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3705828176

Обставини склалися так, що я буду оглядати другу частину раніше за першу. Оригінал 1997 року свого часу я не допройшов, тож перше знайомство з «франшизою всередині франшизи» у мене почалося з дилогії ремейків. Коли мої ручки повернуться до ремейку, посилання на огляд розміщу тут. Тому фанатам і тим, хто знайомий з сюжетом, прохання поставитися з розумінням(а також не спойлерити).
Пропоную більше не тягнути і приступити до мого захоплюючого есе про американські гірки з заперечення, гніву, торгу, депресії і, нарешті, прийняття довжиною в 300 годин до платини цієї без малого прекрасної гри.

Якщо останнім часом ви не радієте від придбання свіжих тайтлів за +70$, які можуть запропонувати тільки посередні історії, картонно-крінжових персонажів і мертві відкриті світи — спробуйте Rebirth. Це той рідкісний випадок, коли перед очима чистий, неогранований і неоптимізований нектсген на UE4. Гра виглядає просто шалено(як і системні вимоги для запуску такої краси), і ти відразу бачиш, з якою любов'ю розробники підійшли до сиквелу. Більшу частину часу на екрані відбувається нескінченна Сінема:
https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3545516272
Хитрі японці відпрацьовують буквально кожний відданий за гру долар. На найближчі 70 годин(а саме стільки у мене зайняло проходження сюжету з більшістю активностей) я зник з реального світу і був повністю прикутий до пригод Лавини. Що вже говорити, я запостив рівно 669 скріншотів, настільки тут все відпадне. Мені важко уявити, який екстаз відчули фанати сімки. Я категорично проти підвищення цін на ігри, але якщо якась гра і коштує 70-80$, то це точно фіналОчка (ну і GTA 6, само собою).
Оповідь сильно покращилася в порівнянні з ремейком, де її практично і не було. Remake - знайомство, Rebirth - розкриття і поглиблення персонажів. Однак не можу сказати, що історію припинили подавати через дупу глюки Клауда, як раніше. ChatGPT тільки підтвердив відчуття, що «в оригіналі це була всього лише приправа, але аж ніяк не основа».
В силу серіальності проекту сюжет ніхто не поспішає розповідати, а навпаки, зберігають на триквел. Якщо в ремейку більшість глав думаєш: «Так, окей, гра файна, персонажі круті, бої відпад, але якого біса я вже 20-ту годину бігаю по звалищі?». То тут я вже думаю, як перси стали крутішими, глибшими, бої стали ще відпаднішими і помітно складнішими, а сюжет... який сюжет? Тут зовсім не до сюжету, коли по дорозі тебе завалюють горами контенту: крафт, саммони, Чокобо, жаб'ячі міні-ігри(навіть таке є), аркадки і продовжувати можна до нескінченності.
Вектор оповіді не змінився, він став ще більше вшир, ніж вглиб: і зі старим кастом персом познайомлять наново, і новий затізерять, і завдяки відкритому світу лор поглиблять. І все для того, щоб залишити все найсмачніше і дати всьому логічне завершення тільки в наступній частині.
Після фіналу залишилися змішані емоції, щось середнє між нерозумінням, досадою і роздратуванням. Як я і сказав раніше, все найсмачніше залишили на фінальну частину. Я знав, що так буде, і все одно в потрібний момент не був до цього готовий. Гра занадто хороша, а за роуд-муві не набридає дивитися до самих титрів.

Відсутні стосунки з командою з минулої частини тепер дозволили поступово налагодити. Тепер іноді дають поговорити, навіть вибрати репліку(!), і Клауд став трохи ближче до поняття «людина». Він не тільки навчився говорити, але й команда перестала бути збіговиськом клоунів і почала нагадувати друзів у подорожі. Перси в Rebirth стали більше схожими на, власне, команду: дурощі тепер розважають, перманентного відчуття крінжа більше не виникає. Фансервісу стало ще більше, і якщо несерйозності з кривляннями було багато в минулій частині, то тут половина оповіді просякнута найчистішим фаном і гегами.
І так, груді Тіфи дійсно стали більшими. Якщо це не некстген і привід купити сиквел, я навіть не знаю що.
https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3509788740
Бойова система просто відвал пі№ди. Боси тепер ще більш тактичні і скіллозалежні, раніше вони не становили такої загрози(принаймні я так запам'ятав). Напарників часто чергують, щоб не звикав сидіти з однією готовою пачкою, і як на мене це здорово.
Випробування на харді - окрема пісня(про це ми поговоримо зовсім скоро), завдяки їм гра для мене відкрилася з абсолютно іншого боку. У гравця дуже широкий спектр створення персонажа під себе, але користуватися будеш все одно приблизно однаковим імба-білдом. Тільки завдяки ним я зрозумів, що всі ці 300 годин грав неправильно. Мені сподобалася згуртованість спільноти: люди діляться порадами під гайдами, арбузять і страждають разом з тобою, а арбузити на харді доведеться багато і часто.

Після звалища 7 сектора Rebirth дарує цілий континент, на якому Мідгар буде маленькою крапкою.
Кожен з регіонів відрізняється візуально, за настроєм, живністю і навіть Чокобо. При першому відвідуванні регіону гравця змусять приручити унікального Чокобо: один піднімається по стінах, інший плаває в повітрі, третій ширяє над водою і т.д. Чокобо тепер не просто їздова тварина, а також впливає на дослідження світу і геймплей.
Регіони пов'язані з минулим персів: ми побуваємо вдома майже кожного члена партії і дізнаємося багато чого цікавого з його минулого.
Скажу чесно, з активностями цього разу сильно перемудрили. Коли Чедлі(про це непорозуміння ми поговоримо окремо) представив мені першу вишку, я зрозумів, що потрапив в Assassin's Fantasy або Final Impact(кожному свій стілець, я вважаю).
Дослідження - дрочка і нудьга, сайди як і раніше ніякі. Більшість з них підв'язані під конкретного персонажа, і виконання завдання трохи підвищить його стосунки з вами.
Пара зауважень для душності:
1) Було б логічно почати гру відразу з 70lvl, так як гравець вже отримував його після нг + в ремейку.
2) У відкритому світі супер дурні сейви. На гіркому досвіді довелося звикати до того, що бігаєш і сам зберігаєшся, інакше втратиш пару дорогоцінних годин смачного гринда.

Тут починаються мінуси, першим з яких буде Аіріс. Проходити за неї хардкорні симуляції було жахіттям. Аіріс, для довідки, зростом 163 см і 50 кг, і у мене просто в голові не вкладається, як таку худеньку дєвачку-пріпєвачку можна було зробити настільки немобільною і тугою в керуванні. Навіть Баррет керується значно спритніше і проворніше. Скворешники це як взагалі?
Спойлер: Мені щиро шкода її як персонажа і члена команди, але коли вона відкисла я відчув таке невимовне задоволення. Є люди, які примудрилися в соло за неї наваляти Сефіроту на харді, але для мене це чорна магія.
Чедлі за!?ал: Клауд-то Клауд-це кожні пару хвилин. Це набридливе пацюченя не затикається. Взагалі. Ніколи. У якийсь момент голова починає боліти і ти просто хочеш його задушити.

https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3583025726
Rebirth - одна з найкращих ігор, в які я грав за весь час. Таке приємне відчуття спустошеності на моїй душі після платини можуть залишити не тільки всі ігри, вірніше мало хто може це зробити. Переглядав при публікації всі ці 669 скріншотів і так сумно. Це було по-справжньому легендарно.
Я хочу відняти 2 бали за огидну оптимізацію і перебір з дрочкою світу, а за платину взагалі 6/10, але просто не можу.
Так, вона дуже задушлива, але і дуже душевна. Навіть такого мазохіста, як я, в житті б не вистачило до платини, якби гра настільки сильно мені не сподобалася.
Вкрай раджу ознайомитися, і вкрай не рекомендую зачищати на 100%. Дуже сподіваюся, що заключна частина вийде на десятку.