Recent reviews by mapX

[UA]7 година гри

Справжнє продовження, а не DL2.
Хороша архітектура, хороші маршрути для паркуру в маленькому місті, пристойні побічні та основні квести, не тільки кращі, ніж у другій грі, але й кращі, ніж у DL1.
Нарешті, хороше дерево навичок без марного грінду, просто розважайся, насолоджуйся грою та заробляй XP. Але якось не дуже вічдувається прогресія, точніше взагалі не відчувається.
Хороша механіка крафту, краща, ніж у DL1 і 2. Не можна створювати зброю або покращувати її в дорозі, для цього потрібен верстак, тому доведеться готуватися перед місіями.
Нічні розвідки дійсно складні, вороги бігають швидко, б'ють сильно і переслідують вас, поки ви не помрете. Нарешті, ніч у Dying Light здається небезпечною і грається дійсно неймовірно.

Іноді паркур здається зламаним. Водіння автомобіля... нормальне? Серйозно, чому дорожні знаки зупиняють автомобіль більше, ніж зомбі? Це не весело((
Лише один баг за 7 годин — нескінченний цикл дня/ночі.

Головна проблема гри, це та ж однотипна формула, як в першій частині, та як в другій також. Однотипні зачистки сейв-зон, однотипні зачистки трансформаторних. Надто часто гра не логічна, це починає вибішувати, коли починаєш це помічати.


[EN]
7 hours in

A true sequel, not DL2.
Good architecture, good parkour routes in a small town, decent side and main quests, not only better than in the second game, but actually better than in DL1 too
Finally, a good skill tree without useless grind, just have fun, enjoy the game, and earn XP.
Good crafting mechanics, better than in DL1 & 2. You can’t craft weapons or upgrade em on the road - a crafting table is needed, so you actually have to prepare before missions.
Night exploration is really tough, enemies run fast, hit hard, and chase you until you’re dead. Finally, night in Dying Light feels dangerous.

Sometimes parkour feels broken. Car driving is… okay? Seriously, why do road signs stop a car more than zombies? It ain't fun((
Only one bug in 7 hours — infinite day/night cycle.

Diagonal downward attack feels amazing — slicing through bugs without even touching the ground(grass) is pure satisfaction.

oh and THE game is PEAK

Signalis - тоталітаризм в ретро-горорі
Це не шутер, не блокбастер, а холодна історія про контроль, втрату себе та тривогу.

Почати хочу з того, що мене вразило найбільше, це те, який німецькі розробники з rose-engine створили світ.
Signalis це справжній колодязь з референсів та натхнень. З перших ж секунд гра нас занурює, в апокаліптичну драму як в Evangelion, багатошарові сни-спогади з сюрреалістичним викривленням реальності в дусі Perfect Blue, показує бездушній, холодний космос в стилі "Космічна одіссея 2001 року".
Одразу, як нам дають керувати персонажем, відчувається класичне керування в дусі оригінальних Resident Evil. Структура рівнів також мені нагадала вище згадану японську франшизу. Але атмосферно мені ця гра ближче до іншої японської франшизи, про місто в тумані: Silent Hill.
Починаючи з першої локації, гра задає настрій контролю. Не дарма я почав з того, що це гра про тоталітаризм в ретро-горорі. В першу чергу, це відчувається через дизайн локацій. Вузькі, порожні коридори, стерильні лаболаторії, закинуті печери, гори трупів. Все наче не живе, наче частина великої тоталітарної машини. Політичні плакати з закликами в дусі рядянського та нациського тоталітарних режимів. Це підтверджується одразу як тільки ми дізнаємось хочаб частину лору, про те хто ми, та звідки ми.
Ми - Репліка, синтетична робоча сила. Репліки - поділяються на версії - кожна з яких має власні задачі, як ідеальні працівники, які не ставлять запитань, гвинтики в системі режиму. Режиму, який контролює кожен процес в житті та роботі реплік. Репліки це не просто синтетичні люди. Репліка це копія свідомості, з всіма навичками, вміннями і...спогадами? Спогади, як прояв людськості, індивідуалізму, само собою присікається, таких реплік негайно заміняють..ну, стараються замінити. Наш корабель зіткнувся з поверхнею однієї з планет, що стала колонією для людей у світі Signalis. Світі який просякнутий атмосферою холодної війни, в обгортці фантастики. Ми попадаємо на одну з колоній, на якій раніше працювала та жила велика кількість реплік, створених для виконання завдань, що раніше належали людям. Тут колись панував порядок, строгий розподіл ролей та дисципліна, але тепер залишилися лише сліди того життя. Приміщення порожні, техніка мовчить, а репліки, які вижили, перетворилися на хаотичних істот, що втратили контроль і власну ідентичність, чи може набули її через що вся система і вийшла з ладу, символізуючи дегуманізацію та хрупкість системи, яка прагнула абсолютного порядку, але навіть у власному ідеалі породила хаос, що підкреслює тонку грань між життям і механічною функцією, між свідомістю та програмованою сутністю.

Основним рушієм для головної героїні, є емоційна прив'язаність, прив'язаність через викривлені спогади, сни. На контрасті з бездушними локаціями, та атмосферою повного контролю та підпорядкування режиму, ці сни, спогади, проявляються як щось вразливе, людяне, особисте, та таке справжнє, чи ні?

На шляху нам будуть будуть зустрічатись вороги. Їх дизайн однозначно бере натхнення у Silent Hill, але як я вже згадував раніше, бойова система ближче до Resident Evil. Мало набоїв, можливі обмежені кількістю ближні атаки, тож чи вступати в бій? Чи економити набої та оминути ворога?

Бруталістичні коридори, холодні бетонні та металеві поверхні, дзеркала та відблиски світла створюють атмосферу тотального контролю. Всі рівні гри є добре спроектованими, за все проходження я досить легко орієнтувався в просторі, розумів куди йти.

Головоломки максимально органічно влиті в ігровий процес, світ, та локацію в цілому. Особливо сподобались загадки з частотою ефіру.

ВСІ записки в грі були неймовірно цікавими, тож рекомендую до прочитання.

Аудіо складова також на високому рівні. Гнітюча тиша, кроки, індустріальні важкі звуки дверей, приборів. Звуки пробудження ворогів та виростаюча напруга при кожному контакті не залежно чи вступаєте в сутечку, чи оминаєте їх.

Рекомендую кожному спробувати цю чудову, глибоку гру. Постарайтесь пройти її без гайдів, підказок, досліджуючи записи, покладаючись на власні судження та логіку.


P.S. На гру є чудовий українізатор, який ви можете знайти в посібниках стіму :)

Silent Hill 2 Remake повернув спогади про любов до жанру survival horror. Ця гра не тільки лякає, але й запрошує вас у світ, де кожен крок робиться зі страху. Гра дарує відчуття неспокою, хвилювання, яке важко знайти в сучасних горорах іграх.


Одне з перших речей, що кидається в очі, - це графічний дизайн. Світ занедбаний. Туман, приглушене світло, пошкоджені поверхні стін і коридорів - все це створює відчуття світу, що повільно розпадається на очах, тисне на гравця.
Кольорове оформлення використовується як психологічний прийом. Кожне місце має свою кольорову палітру, свій настрій, і навіть найтонші відтінки змінюють атмосферу. Це не страшно через обстановку - це страшно через специфічність.


Звук - це більше, ніж просто фонове супроводження - це тортури у найвищому прояві. Іноді це близькі хриплі звуки, іноді - кроки в темряві, іноді навіть просто тиша, що тисне на груди чи раптовий шепіт. Гра уникає дешевих ефектів, що змушують здригатися, натомість створюючи жах за допомогою шуму, відсутності шуму та параноїдального очікування, що щось насправді трапиться, грає з нашою уявою, заставляючи самим додумувати повну картину за туманом чи темрявою за допомогою звуків.


Головоломки є природними. Вони не здаються затягнутими, але й не здаються просто поданими вам. Вони є частиною світу таким чином, що їх вирішення є частиною світу, а не чимось окремим від нього.


Нові образи доповнюють, а не применшують характер оригіналу.
Світло, відбиття та текстура використовуються для створення атмосфери, а не для ефектності.
Рекомендую проходити гру на високій складності як бойовки так і загадок, це дозволить вам краще зануритись у гру.


Управління, особливо в ближньому бою, може бути незручним. Але, чесно кажучи, ця незграбність навіть додає відчуття безсилля, а не руйнує занурення в гру.


Silent Hill 2 Remake - це не ремейк класики, а приклад того, як правильно робити ремейки. Він зберігає душу, одночасно оновлюючи глибину в сучасній презентації. Це не кричущі гострі відчуття. Це про те, щоб повільно викривати власні жахи, власні слабкості, поки не усвідомиш, що справжній жах знаходиться всередині.

Для мене це одна з тих ігор, які не можна просто вимкнути і забути. Вона залишається в пам'яті, як поганий сон, від якого не можна позбутися, і нагадує, що справжній жах є психологічним - і завжди походить зсередини.

Досить цікавий коротенький бітемап-платформер.
Візуал дуже приємний, анімації спрайтів теж чудові. Хіба на рівнях в місті інколи ловив себе на думці, що не дуже видно куди стрибаєш.
Реакція гри на натискання кнопок чудова.
Достатня кількіть комбо ударів та спеціальних ударів.
Дерево прокачки є, мені не дуже сподобалось, надто багато пунктів з вогнепальною зброєю як на мене, але яке вже є, не так і погано.
Присутній роглайт режим, потрібно подолати 40 поверхів, чим вище - тим тяжчі вороги та умови.

Рекомендую до придбання!

.50 Cal Kestis
https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3011578318


but nevermind, there are Poncho and Oggdo Bogdo so 11/10
https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3011578528 https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3011578480

«Безсмертя — розкіш. Смерть — привілей. А нам залишили тільки страх.»
https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3543303008

Я закохався в цю гру

https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3532381990
https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3514921832
https://v1.steam.hlxgame.cc/sharedfiles/filedetails/?id=3514921110

Закінчив лише першу главу Though the Nightmares, але вже зараз можу впевнено сказати — гра чіпляє. Історія простенька, але вдало подана — достатньо, щоб не відволікати від геймплею, і дати нам розуміння хто ми, та що ми. У центрі сюжету — піщаний чоловік, який допомагає дітям вибиратись з нічних жахів.

Гра виглядає красиво — візуальний стиль витриманий, казковий, іноді навіть трохи моторошний. Музика не лізе наперед, не тисне, а навпаки — підтримує настрій, доповнює картинку, дозволяє повністю зануритися в процес.

Платформінг реалізований на відмінно. З кожним рівнем з’являються нові механіки, нові виклики, які не дають занудьгувати. Керування дуже точне, гра чудово реагує на всі натискання кнопок геймпада. І водночас — жодних поблажок: кожен стрибок, кожна помилка — на початок рівня.

Особисто мені бракує кількох речей: хотілося б бачити повтор свого вдалого проходження після завершення рівня.
Також було б чудово, мати режим на час або ж режим для спідрану(можливо він відкривається після проходження гри). І вже зовсім фантастично — підтримка редактора рівнів із майстернею Steam.

Рекомендую всім фанатам складних платформерів. Though the Nightmares — атмосферний, технічно точний і емоційно теплий досвід.

Та сама обла, що і на піратському диску в дитинстві.
Лагуча, картонна, але така приємна та рідна.

Анімації обличчя майже не працюють
Перехід між емоціями: 0.1 секунди.
Діалоги: абсолютно без логіки.
10/10 — ефект повного занурення

Крадіжка яблука
Гвардія телепортується з космосу
Штраф: 500 золота або в’язниця
10/10 — ідеально збалансована правова система

243 NPC - 1 актор озвучення
10/10 — різноманіття гарантовано