Буквально днями помітив, що поштові скриньки в моєму будинку опустилися на тридцять сантиметрів нижче від звичного положення. Що тут такого, спитаєте ви? Можливо, для вас — нічого особливого. Але для мене це — справжній зсув реальності. Раніше скриньки висіли так, що навіть карлики з дев'ятого поверху могли дотягнутися до своїх комірок. Перевішування виглядає абсолютно безглуздим. І я маю лише одне пояснення: я потрапив в альтернативну реальність, де поштові скриньки висять на тридцять сантиметрів нижче.

Для вас, мої дорогі читачі, це, ймовірно, норма. Але якби ви раптом опинилися у моїй старій реальності, ви б щиро здивувалися, чому скриньки розміщені так високо! Саме це змусило мене краще зрозуміти Хідео Кодзіму. Він, як і я, мандрівник між світами. Щоправда, не з того, де ящики розташовані по-нормальному. Він прибув з місця, де живуть великі фантазери. Адже всім відомо, що в цій реальності існує всього шістнадцять фантазій (умовно), і кожна з них — фінальна.

Я з величезним задоволенням пройшов оригінальну Death Stranding, а коли оновив ПК, і Director's Cut стала однією з перших ігор, які я перепройшов на ультраналаштуваннях. Це одна з тих ігор, від яких нічого не очікуєш, а отримуєш цілий всесвіт із глибоким сюжетом. Поступово занурюєшся у цей світ і починаєш розуміти його логіку: що таке хіралій, хто такі "тварі", навіщо потрібні кур'єри, і що взагалі таке "вихід смерті". Сюжет подається через кінематографічні вставки з неймовірною постановкою, режисурою та зірковим складом акторів.

Щодо геймплею: так, це симулятор кур'єра в постапокаліптичному світі з безліччю пристроїв для полегшення доставки вантажів із пункту "А" до пункту "Б" — іноді з гаком у бік пункту "В". Спочатку ти — нуб-кур'єр, але з часом прокачуєшся, отримуєш нові гаджети, транспорт і навіть екзоскелети, які допомагають долати перешкоди, якщо не з комфортом, то принаймні швидше. І, чорт забирай, ти можеш будувати дороги, що дозволяє економити заряд енергії. Щоправда, ресурси для них потребують просто колосальні. І тут вступає в гру друга фішка гри.

Death Stranding — це одночасно сингл і не сингл. У грі є сюжет, досить заплутаний, пафосний і химерний — ідеальна суміш із претензією на геніальність. Ви граєте у своєму світі, але одночасно бачите сліди діяльності інших гравців. Якщо хтось побудував конструкцію, вона може з’явитися і у вашій грі. Ви можете користуватись спільними сховищами, залишати або підбирати корисний лут. А ще — отримувати "лайки" за свої побудови: мости, генератори, поштові скриньки, місця відпочинку тощо. Це асинхронний менеджмент у постапокаліптичному сетингу.

Найбільша загроза для гравця — це "тварі" і місцеві веселуни з кратера Шервуда. З останніми приємно поборотися: можна пов’язати їх боаламетом, а потім віддячити за втручання. З "тварями" все інакше. Їх поява пов’язана з темпоральним дощем, подвійною веселкою і активністю вашого Брідж-Бейбі (ББ). Ви бачите лише їхні силуети, і якщо вони вас виявлять — починається серйозне випробування. Вас можуть або намагатися втягнути в смоляне болото (з можливістю втекти), або втягнути повністю, після чого ви опиняєтесь у зоні битви з босом. Ці моменти реалізовані видовищно, але ближче до 40-ї години гри починають дратувати через повторюваність і втрату вантажу.

Візуально гра чудова. Так, більшість пейзажів — це рівнини, скелі й тумани, але все це зібрано у гармонійну картину з унікальним стилем. Фізика ж — на дві крайнощі. З одного боку, маємо глибоку систему балансування вантажів на спині Сема. З іншого — транспорт, що може застрягти об невеличкий камінь або вмерти в скелях, як безпорадна комаха. Скільки ж транспорту я втратив через цю недопрацьовану систему!

Музичний супровід у грі забезпечує проєкт Low Roar. Це чудова музика, яка створює настрій. Але хотілося б трохи більшого жанрового розмаїття. Тим паче, що більшу частину часу ти мандруєш у тиші. Музика вмикається або в особливо важливі моменти, або тоді, коли так вирішила гра.

Death Stranding — гра не для всіх, але якщо вона "вистрелить" у вашій душі, то залишиться там надовго. І можливо, як і я, ви почнете бачити альтернативні реальності... хоча б у розміщенні поштових скриньок.