Recent reviews by ✌Mr.Gradient✌

Китайський сабзіро в +++ 🐼🙏

амінь

1-2-3 Прайса
1-4-5 Мактавіш
2-3-6 Говст
4-6-7 Гас
1124-2436-3567 коди запуска ядерної ракети Удачі!!!!!!!!!!!!

Доброго часу доби, дами та панове! Це мій короткий огляд на "Бога війни", і ім'я йому Кратос.

Сюжет не буду детально описувати — батько й син, після смерті матері, повинні розвіяти її прах на самій вершині дев'яти світів. Звучить непогано, правда? По суті сюжету, ви побуваєте в семи з дев'яти світів, і я вам обіцяю — буде дуже весело! 😉

А що ж у нас по геймплею? Тут усе просто: бери сокиру і рубай ворогів, шукай покращення, і будеш непереможним. Але є одне "але": якщо ви вирішите грати на складності "Бог війни", я вам не заздрю. Мало того, що кожен другий ворог буде вас добряче ганяти, то ще й коли дійде справа до валькірій — земля вам пухом.

Але якщо без жартів, то гра дійсно варта ваших витрачених монет і часу, який ви проведете, отримуючи всі ачивки. Просто пробігти її не вдасться — вона захопить вас і не відпустить, поки ви не закінчите її на 100%. Примітка: я пройшов гру на складності "Бог війни" і зробив це з геймпадом — це був справжній розрив! 😄

Отож, всім, хто хоче зануритися у світ God of War, бажаю успіхів вам у підкоренні цього світу! Моя оцінка: 10/10 валькірій.

"Brothers in Arms: Hell's Highway" - тактичний шутер від першої особи, розроблений Gearbox Software і виданий Ubisoft у 2008 році. Дія гри відбувається під час операції "Market Garden" у Другій світовій війні.

Геймплей 🕹️
Гравці керують загоном солдатів, віддають накази своїм підлеглим та координують дії команди для досягнення цілей. Ключові механіки включають використання укриттів, флангових маневрів та координацію атак. Гра пропонує широкий вибір зброї, відповідної до епохи, а також спеціальне обладнання.

Графіка та звук 🎧
Гра має детально опрацьовані моделі персонажів та оточення, що створюють атмосферу війни. Саундтрек і звукові ефекти додають реалістичності.

Сюжет та персонажі 🪖
Сюжет зосереджений на сержанті Метті Бейкері та його підрозділі. Історія відображає як тактичні, так і емоційні аспекти війни, показуючи, як бойові дії впливають на солдатів.

Особливості та нововведення ⚙️
У порівнянні з попередніми частинами серії, "Hell's Highway" пропонує покращену графіку, вдосконалену систему управління загоном та більш глибоку інтерактивність оточення.

Позитивні аспекти 👍
Глибока тактична складова
Емоційний сюжет
Атмосфера війни
Негативні аспекти 👎
Технічні недоліки
Обмеженість руху
Особистий досвід ❤️
Дуже люблю цю серію ігор. Це одна з перших серій ігор про Другу світову війну, в яку я грав. Пам'ятаю, як мені в 2008 році купили ПК, і через пів року я знайшов у магазині, що продавав піратські диски, диск із цією грою. Я був дуже радий і скачав її, і понеслось. Ця гра дуже ностальгійна для мене. Мені прикро, що гру закинули, адже вже 16 років пройшло з моменту виходу, а новин про нову частину так і не було. Дуже рекомендую цю гру для тих, кому за 20+.

Висновок 🏁
"Brothers in Arms: Hell's Highway" - захоплюючий тактичний шутер, який пропонує занурення в атмосферу Другої світової війни. Гра вражає своєю глибиною та емоційністю, хоча й не позбавлена певних недоліків.

Спустя 13 років затягує

Ну що сказати ігра годна но не за такі бабки
6.5/10 Прайсів ))

Скажу відразу: The Witcher 3: Wild Hunt — однозначно найкрасивіша RPG на сьогоднішній день (і гадаю, ще на кілька років наперед). Справа тут не стільки в технології, скільки у банальній красі, яка не вимірюється кількістю поліґонів. Вражаючі поля під місячним світлом, по-своєму привабливі болота, а світанками взагалі намилуватися несила! Маленькі хутори, пшеничні поля, неозорі долини та тінисті сосняки — все це не просто тішить око, а й відчувається по-справжньому рідним.
Втім, це ніяк не скасовує факту, що “Відьмак 3″грається доволі комфортно: на превеликий подив, кількагодинний вступ гри (ретельне дослідження Білого Саду й околиць забрали в мене майже 9 годин) грається в рази приємніше за коротшу в кілька разів інтродукцію “Відьмака 2”. У розміреному темпі та в оточенні пасторальних пейзажів, нам поступово пояснюють призначення інтерфейсу та ігроладні механіки, місця котрим не знайшлося в туторіалі: ремесла, алхімію, застосування відьмацького чуття, верхову їзду, швидке пересування, багатоступеневе полювання на “контрактних” потвор, роботу з відкритим світом і карткову гру “Ґвінт”, яка доповнює атмосферу гри, наче кіборг-космодесантник, котрий літає на черепасі і співає голосом Монсеррат Кабальє. Та чого там, інтродукція зачіпає навіть таку славнозвісну річ, як кошлатість і прогресивне зростання Ґеральтової бороди!
Ключова особливість “Дикого Гону” — велетенський, відкритий і майже безшовний світ — виявилася неймовірним пшиком. Так, його розміри воістину вражають, але що з того, коли на квадратний метр нам дають відверто мало всього. Додаткові квести або вузлууються на дошках оголошень, або розкидані вздовж доріг. Що ж тоді вам запропонують неосяжні простори Північних короліств, окрім алхімічних інгредієнтів? Промовисті знаки запитання, за якими криються гнізда монстрів, приховані скарби, місця Сили, табори бандюків/дезертирів, захоплені чудовиськами будівлі (зачистите — і отримаєте доступ до ще одного продавця) тощо. Схема проста: побачили значок — поїхали туди — зачистили — на все добре. В це місце ви вже точно не повернетеся.
Балансування тутешнього відкритого світу досягається найпримітивнішим способом: прив’язкою до чисел. Забудьте про часи, коли Ґеральт окремо розвивав силу, спритність, витривалість та інтелект. Тепер балом править число! Гаразд, можна змиритися з циферкуванням ворогів (все одно можливо перемагати опонентів із різницею у 3-10 рівнів, залежно від вашої пряморукості) — це грубий, проте перевірений метод. Проте коли майстер різати й рубати не може навіть взяти до рук бойового ціпка, бо в нього 2-ий рівень, а не 4-ий, хочеться плакати.
Музика. Вона до кривавих сліз прекрасна, і створює навіть не половину, а добрих три чверті всієї атмосфери гри (решту — кури, гуси і коти). Повернення до стилістичної основи оригінального “Відьмака” — неймовірно вдала ідея після типового й невиразного музоформлення “Вбивць королів”. Народні мотиви в суміші з потужним оркестровим звуком і почасти прикрашені агресивним жіночим вокалом — бальзам на вуха. Особливо вразила білоруська народна пісня “Старожа”, яку припасли не для окремої заставки (як це було з нашою “Ой ти, Петре, Петре” у попередній частині серії), а безпосередньо ввели у гру — її можна почути під час боїв вже у землях Велена.
Та ультимативне задоволення від музики “Відьмака” дарує неймовірна “Вовча заметіль” Присцилли. Навіть недоладний монтаж (у всіх мовних версіях) не зміг зіпсувати цієї пісні, яка зрештою виявилася найяскравішим моментом гри.
Усі ролівки можна умовно поділити на два типи: одні намагаються передусім розповісти тобі конкретну історію, інші нехтують основним сюжетом, аби гравець сам міг складати власні історії. “Відьмак” належить до першої категорії, і навіть присутність відкритого світу з купою герметичних побічок не змінює того, що “Дикий Гін” акцентує увагу на основній сюжетній лінії. Можна махнути рукою на боївку, алхімію, циферкування і поламаний відкритий світ взагалі. Історія, яка мала би бути найсильнішим аспектом гри, аби тільки закінчення трилогії про Ґеральта виявилося гідним. Втім, розповідна лінія все ж зазнала певних проблем. Без малого повторюється історія з великою, глибокою і чорною діркою на початку “Відьмака 2”, яка перетворювала тамтешню історію на відвертий фарс.
Отож, Ґеральт розшукує Цірі, бо їй загрожує небезпека. Все, цього речення має вистачити, аби виникло питання: якого біса він дозволяє собі батракування, коли на кону стоїть життя його названої доньки? Всі люди, знайомі чи чужинці, добряки чи покидьки, автоматично мають відсуватися на задній план, бо в нашого героя справді нагальне завдання, за якого неможливо зволікати. Торги і перемовини з бароном? На біса, якщо за поданих обставин максимально дієвим буде погроза прирізати землевласника. Ґеральт має на це право, щонайменше як батько, котрий хоче врятувати свою “дитину” від небезпеки. Все одно ж не Барон єдиний її бачив.
Справа не стільки в структурі квесту, який просувається черепашиними темпами, розпадаючись на добірку сторонніх міні-сюжетів. Серед цих дрібніших історій є чимало чудових сцен і діалогів, навіть попри те, що Ґеральт остаточно підхопив хворобу капітана Шепарда, десятки разів промовляючи, геть не те, що ми обрали. Є прекрасні й переконливі персонажі, дарма що Радовид втратив адекватність, присутню в попередніх двох іграх, та перетворився на ображеного й закомплексованого істеруна. Є грандіозна, розкішно оформлена алюзія на іншу польську книгу, хоча гравцями затиражовано великодки з посиланнями на “Трістана й Ізольду”, “Бійцівський клуб”, “Зоряні війни”, “Сутінки”, “50 відтінків сірого”, GOG.com та купу іншого.
Дикий Гін — титульна сила гри — виявилася абсолютно непотрібною для історії, а була зведена лише до примусового локомотива подій. Битва в Кер Морен, здавалося, виправить події: перед нами нарешті постали Карантир та Імлерит, справляючи враження грізної сили, яку просто так не здолати. Та от біда: ці двоє сценаристів не цікавили. Обмеживши розкриття цих двох фразами “Імлерит любить віддаватися плотським утіхам у нашому вимірі” і “Карантир — учень Аваллаха”, їх просто пускають на забій.
Ередін, до всієї прикрості, теж виявився лише нерозкритим статистом, але аж ніяк не головним антаґоністом гри. Мотивація захопити Цірі ламається об відверті спроби її вбити, а чогось іншого бідолашному Королю Дикого Гону просто не завели. А чудесна фраза “Це все Аваллах, це він стравив нас”, яку Ередін каже після двобою з Ґеральтом взагалі нівелює потрібність цієї сутички та години гри перед нею.
Та менше з тим, і на це можна було заплющити очі, проте вся історія зрештою обертається порожняком. Вона не несе в собі жодної ідеї, абсолютно нічого. І слова Цірі про те, що це її історія, а не Ґеральтова, виглядають відвертим глузуванням — таке справді працювало в Sucker Punch Зака Снайдера, але не тут.
Це Ґеральт поневірявся у пошуках себе та своїх близьких. Ґеральт вирішував людські долі. Ґеральт ранив чужі тіла чи серця. І все це зрештою вилетіло в порожнечу. Здавалося би, “Відьмак 3” просто повинен вийти за межі показаного сетингу і сказати своєму гравцеві щось важливе, без купюр та послаблень на вік чи стать. Інші, значно менші за калібром, не бояться це робити, хай і не завжди вдало. Автори “Дикого Гону”, на жаль, навіть не спробували.
Якбитологія: чимало гравців помічали відверту сумбурність та штучність третього акту. Причина проста: близько року тому в мережу витекли матеріали, які розкривали чимало подробиць третього “Відьмака”. Більшість подій так і дійшла до релізної версії, але фінальна битвою мав бути двобій Ґеральта або з Цірі, або з Весемиром. Вбити названу доньку, бо вона занадто небезпечна для світу, чи завадити це зробити, вбивши людину, котра все свідоме життя заміняла тобі батька — ось така дилема була би окрасою закінчення трилогії. Втім, спойлерофобія змусила розробників різати по живому.
Три кінцівки, попри все, змогли адекватно підвести трилогію до закінчення — хоча історії світу та окремих персонажів вмістили у кілька речень, фінальні фрагменти історії Ґеральта й Ці

Сюжет ігри: Історія чергового зомбі шутера не блещет якою-то особливою оригінальністю. Всё ожидаемо. Головний герой Dying Light – наёмник, відправлений на секретне завдання з пошуку деяких матеріалів, дуже потрібних однієї військової організації. Причем не абы куда, а в самий настоящий карманний ад під боком цивілізації. Невеликий городок, Харан, переживає страшну епідемію, із-за якого люди перевертаються в ходячі трупи і пожирають всіх підряд.

Новое со старими дирками: Спочатку гра навіть не позиционировалась, як що-то принципово нове. Нам говорили про «некстген» графіку, про розширені можливості руху та про те, яким чудовим доповненням допоможе Dying Light до лінійки ігор студій про зомбі. Як і передбачалося, Dying Light проектировалась за основною ідеєю Dead Island. У новому зомбі-боєвіку нас ждет все той же фанатичний упор на ближній бій, відкритий ігровий світ і частина свободи дій, прокачка скілів, кооператив, збір ресурсів і, звичайно, крафт зброї.

Ігровий світ і його особливості: Один із головних відмінностей Dying Light від прошлых студій зомбі-ігр – це наявність багатоуровневих локацій. Ігрові локації тепер не такі величезні, але при цьому із-за багатоуровневої структури та дотошної деталізації поміщень, місця для виживання та боротьби з нежиттю стало в кілька разів більше.

Мультиплеер: Кооперативчик. У купе нам дозволено з друзями прогулятися по всім основним картам гри. На жаль, він не розвинувся у форматі Dead Island. Сюжетка обмежує наші переміщення з друзями і не дає компанії грати в частині епізодів разом. Так і самі розробники розповідали, що одиночка була основним пріоритетом при розробці. І все же мульт в купе відбиває по емоціям з лихвой ці смешні 800р. Уж поверьте, кооп тут божественний. Ви і ваші товариші остануться довольни.

Графіка: Як і обіцялося, Dying Light – це гра нового покоління з самими сучасними викрутасами. Вона дійсно безумно красива і в якому-то вікі, обіцяний «некстген» виявився таким, а не черговим «піар-трамплином», просто удваиваючим кількістю предзаказів. Но славиться Dying Light більше не якістю деталізації, а швидше скрупульозним підходом до деталей і мелочам. Із-за чого все в купе дивиться просто сногсшибательно.

Mr.Gradient.

Топова прога обоев на ваш дерьмо Пк